last magazine imagelast magazine image
Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
 
Главная Список экспертов Новеллы исполнительного производства (часть вторая)

Новеллы исполнительного производства (часть вторая)

Частина І

Частина ІІ

Доволі цікава практика виконання існує в США, з якою я ознайомився у 2003 році. Після набрання рішенням законної сили суд видає виконавчий документ, в якому є відповідні графи щодо майна боржника. Цей виконавчий документ суд надсилає боржнику та зобов’язує його особисто у виконавчому документі вказати перелік належного йому майна, рахунків в банках, грошових зобов’язань на користь боржника тощо та повернути цей виконавчий документ до суду. Копію переліку такого майна суд зобов’язує боржника також надати стягувачу. Після цього суд викликає сторони та в судовому засіданні за погодженням між стягувачем та боржником визначає майно боржника, на яке в подальшому звертається стягнення для забезпечення виконання рішення суду, черговість звернення стягнення тощо. У разі, якщо боржник надав суду неповну інформацію щодо належного йому майна, в тому випадку, якщо це майно буде виявлено на стадії примусового виконання, боржник автоматично втрачає право на оскарження дій виконавця при зверненні стягнення на таке майно. До речі, в США відсутня кримінальна відповідальність за умисне невиконання судового рішення, невиконання рішення суду там розцінюється як неповага до суду, що є кримінальним злочином, за який місцевий суд може ув’язнити боржника на строк до 6 місяців, а федеральний суд – на строк понад 6 місяців.

Наводячи приклад практики виконання рішень в США хочу зауважити, що забезпечення виконання рішення суду необхідно здійснювати ще на стадії судового розгляду справи. В Україні передбачена можливість накладення судом, за клопотанням позивача, арешту на майно відповідача з метою забезпечення позову. Однак, на жаль, цей механізм абсолютно не дієвий і суди лише в окремих, я б сказав, навіть поодиноких випадках, задовольняють такі клопотання і виносять ухвали про накладення арешту на майно відповідача з метою забезпечення позовних вимог. Цілком очевидно, що вказану процедуру слід удосконалити на законодавчому рівні і, на мій погляд, додатково встановити, що ще на стадії розгляду справи суд з’ясовує майновий стан відповідача для визначення можливості реального виконання рішення суду, а вже виходячи із майнового стану відповідача суд визначає спосіб і порядок виконання рішення: за рахунок яких коштів чи майна підлягає стягненню борг; якщо відповідач не має коштів та майна, за рахунок яких доходів боржника має бути виконано рішення; при необхідності одразу застосовує відстрочку чи розстрочку виконання; при неможливості виконання рішення у зв’язку з відсутністю у боржника коштів та майна роз’яснює стягувачу можливість ініціювати процедуру банкрутства боржників, як юридичних осіб, так і фізичних (щодо банкрутства фізичних осіб слід прийняти відповідний закон). Вважаю, що необхідно на законодавчому рівні вирішити питання щодо покладення на суди обов’язку не просто виносити рішення, а при винесенні такого рішення вирішувати питання, пов’язані з можливістю забезпечення його реального виконання. Маю надію, що якщо запровадити такі процедури, на примусове виконання буде надходити значно менше рішень, які вже на час їх прийняття є завідомо такими, що ніколи реально виконані не будуть.   

На відміну від чинної редакції діючого Закону, закон № 2507а визначає принципи виконавчого провадження. Так, ст. 2 закону № 2507а встановлює, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права, обов’язковості виконання рішень, законності, диспозитивності і т.п, всього визначено 11 таких принципів. Однак, далі визначення переліку принципів виконавчого провадження законодавець не пішов і в чому саме полягає зміст цих принципів законопроект не вказує. Хоча доволі цікаво було б прочитати який зміст вкладається, зокрема, в принципи: гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження (законопроект визначає строки здійснення окремих процесуальних дій, однак не визначає строки здійснення самого виконавчого провадження, до речі, ст. 30 діючого Закону такі строки встановлює); співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями та інш. Цілком очевидно, що при подальшій роботі над законом необхідно чітко виписати зміст усіх принципів виконавчого провадження.

Перелік виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню, ст. 3 закону № 2507а доповнює рішеннями інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

В цій же статті 3 допущено суттєвий недолік цього закону.

Так, ст. 35 закону № 2506а «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлює, що приватний виконавець отримує основну винагороду, яка встановлюється у відсотках (розмір винагороди, чомусь, встановлює КМУ) та стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Однак, сам закон № 2507а  взагалі не врегульовує порядок стягнення та отримання приватним виконавцем такої винагороди, як і не вказує який процесуальний документ є підставою для її стягнення. Серед переліку виконавчих документів, визначених ст. 3 закону, взагалі відсутні документи, які б передбачали стягнення такої винагороди, тобто відсутні правові підстави для стягнення приватним виконавцем з боржника винагороди за примусове виконання. Частина 6 ст. 48 закону, яка визначає в яких обсягах та розмірах звертається стягнення на майно боржника, також «забула» про винагороду приватного виконавця. Аналогічно «вчиняє» і ч. 3 ст. 56 закону, згідно якої арешт на майно боржника накладається без врахування суми стягнення за винагородою приватного виконавця. При розподілі стягнутих з боржника грошових сум (ст. 45 закону) також проігноровано інтереси приватного виконавця на отримання винагороди, оскільки вказана норма взагалі навіть не згадує про цю винагороду. Таким чином, закон № 2507а фактично позбавляє права приватного виконавця на отримання винагороди за виконання рішення, яка передбачена законом № 2506а.  Не внесення відповідних змін до закону з метою врегулювання цього питання викличе неминучі проблеми у виконавчому провадженні. У зв’язку з цим, у ст. 3 закону № 2507а  перелік виконавчих документів слід обов’язково доповнити постановою приватного виконавця про стягнення винагороди, а також внести відповідні зміни щодо забезпечення її виконання до інших відповідних статей закону № 2507а.

Закон поєднав в одній статті одночасно вимоги до виконавчого документу та підстави і порядок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу. Дане питання регулюється ст. 4 закону № 2507а, і на мою думку, зовсім не вдало. З обов’язкових вимог до виконавчого документа, які встановлює діючий Закон, нова редакція закону «виключає» наявність банківських рахунків сторін – юридичних осіб, зазначення індивідуального ідентифікаційного номера стягувача та боржника (для фізичних осіб – платників податків) або дані паспорта, якщо особа відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера, та строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Натомість, закон встановлює, що у виконавчому документі обов’язково має бути зазначена дата народження боржника – фізичної особи.

Щодо виключення з виконавчого документу такого реквізиту як строк пред’явлення виконавчого документа до виконання зазначу наступне. Ст. 12 закону визначає строки, протягом яких може бути пред’явлено виконавчий документ до виконання. Цілком логічно, що із закінченням цих строків виконавчий документ не підлягає виконанню. Відсутність у виконавчому документі строку пред’явлення його до виконання особливих проблем не створює, знаючи ці строки завжди можна їх вирахувати з дати видачі виконавчого документа, яка є його обов’язковим реквізитом. Це у випадку, якщо їх знаєш. А чи знають ці строки стягувачі, які не володіють юридичними знаннями і яких більшість? Чи не призведе це до випадків, коли через незнання цих строків стягувачі будуть їх пропускати і внаслідок втрачати право на виконання рішення, винесеного на їх користь? На мою думку, наявність у виконавчому документі вказаного строку додає більше зручності для роботи з ним та сприятиме стягувачам не пропускати строки пред’явлення його до виконання.

Далі буде

Если Вы где-либо заметили ошибку, выделите ее и нажмитеCtrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции
Комментариев (0) Оставьте Ваш комментарий
Поля, отмеченные * - обязательные для заполнения.
Осталось 500 символов
Введите число, изображенное
на картинке: *
 
Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге?

Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге Украины?

  1. Возможность максимально ярко представить уникальность своей компании или себя;
  2. Собственную веб-страницу без дополнительных затрат на хостинг;
  3. Шанс заявить о себе или расширить свое присутствие в Интернет-пространстве;
  4. Возможность лаконично, четко и без лишних слов спозиционировать свои услуги;
  5. Инновационный инструмент коммуникации с Вашими потенциальными клиентами.
КАЛЕНДАРЬ ЮРИСТА
Опрос