last magazine imagelast magazine image
Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
 
Главная Список экспертов Проблемы исполнительного производства «по-новому» и пути их решения (часть первая)

Проблемы исполнительного производства «по-новому» и пути их решения (часть первая)

05 жовтня цього року набирають чинності Закон України «Про виконавче провадження», який викладено у новій редакції, та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Основна мета цих законів – запровадження в Україні інституту приватних виконавців, які будуть здійснювати примусове виконання судових рішень. У зв’язку із цим, а також з метою подальшого вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (далі – рішень), змінено деякі елементи виконавчого провадження. На мою думку, головні зміни у виконавчому провадженні виражаються в наступному:

  1. Примусове виконання рішень покладається на державних і приватних виконавців.
  2. Запроваджено Єдиний реєстр боржників.
  3. За прийняття виконавчого документа до примусового виконання стягувач зобов’язаний заплатити авансовий внесок.
  4. При відкритті виконавчого провадження строк для самостійного (добровільного) виконання рішення боржнику не надається.
  5. Виконавець при відкритті виконавчого провадження зобов’язаний одразу накласти арешт на майно (кошти) боржника.
  6. Після відкриття виконавчого провадження виконавець зобов’язує боржника подати декларацію про доходи та майно.
  7. Визначення вартості майна боржника має здійснюватися за взаємною згодою стягувача та боржника, якщо такої згоди не досягнуто – для оцінки майна залучається суб’єкт оціночної діяльності - суб’єкт господарювання.
  8.  Реалізація майна боржника здійснюється на електронних торгах.
  9. Змінено строки вчинення вагомих виконавчих дій.
  10.  Із Закону «Про виконавче провадження» виключено положення щодо контролю за законністю виконавчого провадження з боку керівних органів ДВС.
  11.  Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», на відміну від нині діючого Закону України «Про державну виконавчу службу», не містить цілий ряд норм, якими визначається структура органів державної виконавчої служби (далі – ДВС), компетенція органів ДВС з організації її діяльності, вимоги до керівників структурних органів ДВС, а порядок призначення на посаду та звільнення з посади працівників органів ДВС  фактично звужено до примітивної відсилки на Закон України «Про державну службу».

Звичайно, що позитивні зміни до процедури виконавчого провадження мають лише сприяти підвищенню рівня ефективності виконання рішень в державі. За такий позитив будемо щиро дякувати авторам цих законів. Однак, поки вказані закони ще не набрали чинності, я пропоную зупинитись не на аналізі їх позитиву (на це ще буде час), а навпаки, на проблемних питаннях, які, на превеликий жаль, існують у «новій» процедурі виконавчого провадження та які можуть призвести до істотних порушень прав та інтересів стягувачів, а також приватних виконавців, або невиправдано ускладнити процес виконання рішень. Своєчасне виявлення недоліків виконавчого провадження надасть можливість оперативного реагування на них та, маю надію, їх швидкого усунення на законодавчому рівні.

 

Частина перша. Порушення прав та інтересів стягувачів при поверненні авансових коштів.

 

На даний час, згідно діючого Закону «Про виконавче провадження», усі витрати виконавчого провадження фактично фінансуються виключно з Державного бюджету. Якщо державний виконавець виконав рішення повністю або частково, він має можливість стягнути з боржника і витрати на проведення виконавчих дій, якщо ж рішення не виконано, витрати на виконавчі дії вже ніхто і не поверне. Враховуючи існуючий мінімальний процент реально виконаних рішень, цілком зрозумілим є той факт, що переважно більша частина бюджетних коштів, за рахунок яких через органи ДВС здійснюються фінансування витрат виконавчого провадження, є безповоротно втраченою.

З метою мінімізації бюджетних витрат на проведення виконавчих дій та забезпечення фінансування цих витрат в діяльності приватного виконавця законодавцем передбачено обов’язкове авансування стягувачем витрат на вчинення виконавчих дій. Так, ч. 2 ст. 26 Закону «Про виконавче провадження» у новій редакції (далі – Закон) встановлено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника – юридичної особи. Вказана стаття додатково визначає категорію рішень за якими стягувачі звільняються від сплати авансового внеску та коло осіб – стягувачів, які також звільнені від сплати авансового внеску.

  Ст. 43 Закону передбачає й додаткове авансування витрат виконавчого провадження. Так, у разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб’єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов’язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов’язаний додатково здійснити авансування таких витрат. У разі перебування виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця авансування стягувачем зазначених витрат виконавчого провадження є обов’язковим лише на вимогу приватного виконавця. При цьому, якщо згідно Закону від сплати авансового внеску певну категорію стягувачів звільнено, то звільнення від сплати коштів на додаткове авансування витрат виконавчого провадження Законом не передбачено.   

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що кожен стягувач зобов’язаний здійснювати авансування витрат на проведення виконавчих дій саме по виконанню рішення, винесеного на його користь, окрім випадків коли згідно закону він звільнений від сплати авансового внеску. Авансування цих витрат є обов’язковим і здійснюється у два етапи: перший – шляхом сплати авансового внеску при поданні заяви про примусове виконання рішення; другий – шляхом додаткового авансування витрат виконавчого провадження у разі недостатності коштів авансового внеску для вчинення виконавчих дій, визначених ч. 1 ст. 43 Закону.

Слід звернути увагу на те, що Закон передбачає не лише додаткове авансування витрат виконавчого провадження на проведення виконавчих дій, визначених ч. 1 ст. 43  цього Закону. У виконавчому провадженні існує ще два випадки додаткового авансування витрат на проведення чітко визначених виконавчих дій. Так, ч. 5 ст. 50 Закону встановлює, що у разі відсутності технічної документації на нерухоме майно боржника – фізичної особи, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення. Крім того, ч. 3 ст. 28 Закону також передбачає додаткове авансування витрат виконавчого провадження на те, щоб документи виконавчого провадження надсилалися його учасникам рекомендованими листами. В той же час, авансування витрат на направлення виконавцем документів рекомендованою поштою не є обов’язковим і здійснюється виключно за ініціативою стягувача. По суті ще один додатковий вид витрат виконавчого провадження, який здійснюється виключно за умови обов’язкового авансування стягувачем, визначено ч. 2 ст. 43 Закону. Так, вказана норма встановлює, що з метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов'язкового авансування стягувачем.    

Згідно ч. 3 ст. 43 Закону після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу авансовий внесок повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

На мій погляд, недоліком даної норми є те, що законодавець передбачив можливість повернення стягувачу лише авансового внеску, а повернення додаткового авансування, яке стягувач зобов’язаний здійснити згідно ст. 43 Закону, не передбачив. Слід наголосити на тому, що згідно Закону авансовий внесок і додаткове авансування витрат виконавчого провадження за своєю природою є абсолютно різними коштами, а тому ці поняття не є тотожними.

Відмінність від авансового внеску та додаткового авансування витрат виконавчого провадження полягає в наступному. Авансовий внесок характеризується такими елементами: 1) сплачується стягувачем виключно перед пред’явлення виконавчого документа на виконання, тобто до моменту відкриття виконавчого провадження (ч. 2 ст. 26 Закону); 2) розмір авансового внеску чітко визначений Законом (ч. 2 ст. 26 Закону); 3) несплата авансового внеску тягне за собою повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону); визначено категорію стягувачів, які звільнені від сплати авансового внеску (ч. 2 ст. 26 Закону). Додаткове авансування витрат виконавчого провадження характеризується наступними елементами: 1) сплачується виключно на стадії примусового виконання рішення, тобто вже після відкриття виконавчого провадження (ч. 3 ст. 28, ст. 43, ч. 5 ст. 50 Закону); 2) розмір додаткового авансування Законом чітко не визначено і цей розмір залежить виключно від вартості витрат на проведення виконавчих дій, які потребують такого авансування; 3) несплата додаткового авансування витрат виконавчого провадження, передбачених ст. 43 цього Закону, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу (п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону).

Якщо Закон передбачає повернення стягувачу авансового внеску, то цілком логічно, що він має передбачати і повернення стягувачу коштів сплачених ним на додаткове авансування. Відсутність в Законі норми щодо повернення стягувачу сплачених ним коштів на додаткове авансування істотно порушує природні права та інтереси стягувача. При цьому слід зазначити, що нерідко суми додаткового авансування можуть значно перевищувати розмір авансового внеску.

Детальніше розглянемо норми Закону, якими передбачено повернення авансового внеску стягувачу.

Відповідно до редакції ч. 3 ст. 43 Закону передбачено можливість повернення авансового внеску лише при здійсненні двох виконавчих дій: після закінчення виконавчого провадження або при поверненні виконавчого документа стягувачу. З незрозумілих причин законодавець упустив ще одну дію, при якій, за логікою Закону, має бути передбачено повернення стягувачу авансового внеску, а саме при поверненні виконавчого документу до суду, який його видав (ст. 38 Закону). Так, ст. 38 Закону встановлює, що виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). За цих обставин законодавець зовсім несправедливо поступив із стягувачем, який втратив не лише можливість виконати рішення, яке було винесено на його користь, а ще й втратив кошти внесені ним на сплату авансового внеску, які йому, згідно даної редакції Закону, повернуті вже не будуть.

Зважаючи на викладене, вважаю, що необхідно відновити справедливість і усунути порушення прав стягувачів шляхом внесення змін до ч. 3 ст. 43 Закону, виклавши її в наступній редакції:

«3. У разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду, який його видав, авансовий внесок та сплачені стягувачем кошти на додаткове авансування витрат виконавчого провадження повертаються стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.»

Ст. 45 Закону визначає, що при розподілі стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій. Знову таки норма Закону передбачає повернення стягувачу лише авансового внеску, а повернення коштів внесених стягувачем на додаткове авансування витрат виконавчого провадження законодавець помилково не передбачив. Слід зазначити, що фактично це є єдиний випадок, коли реально можливо компенсувати витрати виконавчого провадження за рахунок стягнутих з боржника коштів, а саме при їх розподілі. Не встановлення Законом при розподілі стягнутих з боржника грошових сум обов’язку щодо повернення стягувачу внесених ним коштів на додаткове авансування також істотно порушує права та інтереси стягувача і залишає його без можливості їх подальшої компенсації за рахунок боржника. Тому доцільно внести зміни до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону, якими передбачити, що при розподілі стягнутих з боржника грошових сум у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача та сплачені стягувачем кошти на додаткове авансування витрат виконавчого провадження.

Також необхідно звернути особливу увагу ще на одне істотне порушення Законом природніх прав стягувача. Так, ч. 4 ст. 4 Закону визначаються обставини, за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання. Поклавши на стягувача обов’язок по сплаті авансового внеску, законодавець не передбачив повернення стягувачу цього авансового внеску у разі повернення йому виконавчого документа без прийняття до виконання. В Законі взагалі відсутня норма, яка б регулювала дане питання. У зв’язку із цим, необхідно ч. 4 ст. 4 Закону доповнити новим абзацом третім у такій редакції:

«При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок».

Зважаючи на викладене, з метою усунення порушення прав стягувачів, які допущені у виконавчому провадженні щодо не повернення  стягувачу  авансових коштів, внесених ним на проведення виконавчих дій, необхідно внести відповідні зміни до вище вказаних статей Закону України «Про виконавче провадження» від  02.06.2016 № 1404-VIII.

Олександр Кузь

Адвокат, заступник Голови Адвокатського об’єднання «VI VATES»

Если Вы где-либо заметили ошибку, выделите ее и нажмитеCtrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции
Комментариев (3) Оставьте Ваш комментарий
Поля, отмеченные * - обязательные для заполнения.
Осталось 500 символов
Введите число, изображенное
на картинке: *
 
Pan Alexi 08.08.16 | 16:31
На мій погляд, у ч. 1 ст. 42 Закону, законодавець не виокремлює "додаткове авансування..." як окрему категорію коштів виконавчого провадження.
За своєю суттю, цей платеж спрямований на завчасне фінансування певних процесуальних дій, тобто є авансовим внеском, отже має повертатися навіть за такої редакції Закону.
Втім погоджуся, що ця норма, можливо, потребує певного уточнення.
AX 08.08.16 | 14:29
LLC. Вы, наверно, не ту редакцию сверяете. В статье все верно
LLC 08.08.16 | 12:38
Сверяю статьи будущей редакции закона об исполнительном пр-ве - что-то не совпадают они.

К примеру ч. 2 ст. 26 звучит так "Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом"
Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге?

Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге Украины?

  1. Возможность максимально ярко представить уникальность своей компании или себя;
  2. Собственную веб-страницу без дополнительных затрат на хостинг;
  3. Шанс заявить о себе или расширить свое присутствие в Интернет-пространстве;
  4. Возможность лаконично, четко и без лишних слов спозиционировать свои услуги;
  5. Инновационный инструмент коммуникации с Вашими потенциальными клиентами.
КАЛЕНДАРЬ ЮРИСТА
Опрос