"Крылатые качели", або Наслідки коливання курсу валют для суб’єктів господарювання

Негативний вплив світової фінансової кризи на економіку України закономірним чином позначився на розвитку вітчизняного підприємництва. Зниження платоспроможності суб'єктів господарювання й обмеження їх фінансових ресурсів призводять до банкрутства та ліквідації значної кількості підприємств. Від прийнятих у цей момент рішень та вжитих заходів залежить, чи виживе підприємство в умовах сьогодення та з якими фінансовими показниками воно вийде з економічного безладдя. При цьому успішний розвиток підприємства та саме його існування безпосередньо залежать від прогнозування та мінімізації фінансових ризиків, що виникають при здійсненні господарської діяльності.

Економічна криза, серед іншого, спричинила й різке падіння курсу української гривні. А тому особливої актуальності на сьогодні набуло питання захисту від фінансових втрат, яких зазнають підприємства внаслідок зміни курсу національної валюти по відношенню до іноземних.

В таких умовах суб'єкти господарювання вдаються до внесення змін у договори, стороною яких вони є, в частині порядку оплати, встановлюючи еквівалент ціни договору в іноземній валюті. Такий захід, безперечно, сприяє захисту прав та охоронюваних законом інтересів суб'єкта господарювання в умовах значних коливань курсів валют. Проте він є достатньо ефективним лише у випадку належного та своєчасного проведення розрахунків сторонами.

А тому дедалі важливішою стає проблема компенсації фінансових втрат, що виникають внаслідок несвоєчасного виконання контрагентом грошових зобов'язань, визначених в еквіваленті іноземної валюти, в умовах нестабільності курсу української гривні. Вона є актуальною настільки, наскільки значними є курсові "стрибки" та, відповідно, втрати учасників господарських відносин, викликані ними. Перед останніми постає питання, чи підлягають такі втрати відшкодуванню, а якщо так, то ким і яким чином.

Спробуємо розібратися.

Основа проблеми

Важко не погодитись із тим, що основою та підґрунтям будь-якого виду підприємницької діяльності є договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків.

Відповідно до законодавства, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Ціна договору є істотною умовою, а тому суб'єкти господарювання не можуть укласти жодного договору, в якому б не було визначено та погоджено ціну (товару, роботи, послуги).

За загальним правилом грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені та підлягають оплаті у гривнях. Натомість на практиці суб'єкти господарювання, намагаючись уникнути фінансових втрат від "стрибків" курсів валют та посилаючись на ст. ст. 524, 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), визначають еквівалент ціни договору в іноземній валюті. І хоча грошове зобов'язання виконується у гривнях, проте сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України).

Слід звернути увагу читача на те, що українське законодавство не містить визначення поняття "грошове зобов'язання". При системному аналізі норм ЦК України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання однієї сторони (боржника) сплатити на користь іншої сторони (кредитора) визначену грошову суму.

Від теорії - до практики

Звернемося до прикладу. Сторони уклали господарський договір, відповідно до якого одна сторона (кредитор) зобов'язалася надати іншій (боржнику) певні послуги, а боржник узяв на себе зобов'язання оплатити такі послуги. При цьому вартість послуг за період з першого по останнє число кожного місяця визначена в еквіваленті іноземної валюти та становить 1000 доларів США. Оплата повинна здійснюватися боржником 10 числа кожного календарного місяця, наступного за звітним.

Припустимо, що станом на 10-те число відповідного місяця курс української гривні до долара США складав 7 грн. 50 коп. Отже, кредитор оформив рахунок-фактуру на 7 500 грн. 00 коп. та направив його боржнику для проведення оплати. Натомість боржник, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплатив виставлений рахунок-фактуру лише 15 числа, коли обмінний курс української гривні до долара США складав 7 грн. 98 коп. Тобто на дату фактичної оплати вартості наданих послуг еквівалент 1000 доларів США складав уже не 7500 грн. 00 коп., а 7980 грн. 00 коп. Таким чином, кредитор недоотримав 480 грн. 00 коп.

Яка правова природа недоотриманих грошових коштів у наведеному прикладі та чи може кредитор заявляти вимогу про стягнення вказаної суми з боржника? Звернемось до норм чинного законодавства.

Так, в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 225 ГК України).

Аналізуючи наведені положення, слід враховувати, що в ЦК України та ГК України при визначенні категорії "збитки" застосовується різна термінологія. Саме тому чітке розуміння поняття збитків та різниці між їх видами вкрай необхідне для правильного застосування вказаних норм на практиці, а в нашому конкретному прикладі - для визначення правової природи втрат кредитора внаслідок коливань курсів валют.

Так, якщо ЦК України поділяє збитки на реальні та упущену вигоду, то ГК України, в свою чергу, вказує, що збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна; додаткові витрати, понесені стороною; неодержаний прибуток та матеріальна компенсація моральної шкоди.

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що категорії "вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна" та "додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною", які вживаються в ГК України, по суті є відображенням дефініції "реальні збитки", застосованої законодавцем в ЦК України.

При цьому сутність як реальних збитків, так і додаткових витрат, здійснених кредитором у зв'язку з неправомірними діями боржника, як елементу складу збитків полягає в певних понесених грошових втратах.

Таким чином, на думку авторів даної статті, витрати в розмірі 480 грн. 00 коп., які мусить зробити кредитор внаслідок несвоєчасного виконання боржником своїх грошових зобов'язань за договором та внаслідок зміни обмінного курсу української гривні по відношенню до валюти, є реальними збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України або додатковими витратами згідно з диспозицією ст. 225 ГК України.

Наслідки

Завдання збитків є, безумовно, несприятливим майновим наслідком порушення умов договору для кредитора, а тому чинне законодавство покладає на боржника обов'язок їх відшкодування.

Так, згідно із ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 216 ГК України, яка передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Зокрема, законодавець відніс до них і відшкодування збитків (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено.

Особливості відшкодування збитків, завданих у разі порушення грошових зобов'язань, наведені в ст. 229 ГК України, ч. 1 якої встановлює, що правопорушник не звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов'язання в разі неможливості його виконання. Наведена норма обумовлена головною особливістю грошових зобов'язань, яка полягає в їх специфічному предметі - грошах, які завжди є в обігу. Саме через таку специфіку та особливість предмета даного виду зобов'язань відсутність грошей у боржника не розглядається як обставина, що виключає його відповідальність. Така позиція законодавця є імперативною та не передбачає наявність якихось виключень із загального правила. На практиці це означає, що боржник не може уникнути відповідальності за неналежне виконання грошових зобов'язань, навіть посилаючись на відсутність грошових коштів.

Наведені вище аргументи у сукупності доводять той факт, що збитки в розмірі 480 грн. 00 коп., яких зазнав кредитор внаслідок несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання за договором, мають бути відшкодовані останнім. Така відповідальність боржника здається виправданою, оскільки внаслідок свого компенсаційно-відновлювального характеру полягає у відновленні порушеного права кредитора та усуненні негативних майнових наслідків такого порушення.

При цьому звертаємо увагу, що згідно з усталеною судовою практикою (постанова ВГСУ від 28.09.2006 року, справа N 6/362-14/387; постанова ВГСУ від 03.10.2006 року, справа № 6/141; постанова ВГСУ від 26.05.2008 року, справа № 42/417) для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

- вини.

Важливим аспектом доказування наявності реальних збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

За відсутності хоча б одного з названих елементів цивільна відповідальність не настає. Однак при цьому кредитор звільняється від обов'язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в даному випадку лежить на боржникові.

Натомість якщо доведення відсутності вини є прерогативою боржника, то обов'язок розраховувати та доказувати розмір збитків, згідно з положеннями ч. 2 ст. 623 ЦК України та нормами процесуального права, покладається на кредитора (позивача).

Автори даної статті пропонують використовувати наступну формулу для розрахунку збитків, що виникли внаслідок зміни обмінного курсу української гривні до іноземної валюти:

З = ССД*(КВДСФ - КВДСД)/КВДСД,

де

З - збитки, що виникли внаслідок зміни обмінного курсу української гривні до іноземної валюти,

ССД - сума, яка підлягає сплаті за умовами договору в українських гривнях;

КВДСФ - курс валюти станом на дату фактичної сплати;

КВДСД - курс валюти станом на дату сплати згідно з умовами договору.

Втім, необхідно враховувати, що якщо ЦК України передбачає можливість стягнення витрат, які будуть зроблені управненою стороною в майбутньому (так звані передбачувані витрати), то ГК України імперативно обмежує розмір збитків, які підлягають стягненню, лише витратами, фактично понесеними стороною.

Отже, якщо сторонами договору є суб'єкти господарювання, майнові відносини яких регулюються перш за все ГК України, то розмір збитків, що заявляються до стягнення в межах позовних вимог, слід обмежувати витратами, які вже фактично понесені кредитором на день пред'явлення позову. В іншому ж випадку в задоволенні позовних вимог може бути відмовлено.

Здається також, що відповідно до сучасної доктрини свободи договору та враховуючи положення ч. 5 ст. 225 ГК України, не буде суперечити законодавству умова господарського договору про відповідальність боржника за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання шляхом відшкодування збитків, понесених кредитором внаслідок змін обмінних курсів валют, з відображенням в тексті договору формули, за якою такі збитки будуть обчислюватися управненою стороною.

Крім того, визначаючи розмір позовних вимог, не слід забувати і про положення ч. 1 ст. 232 ГК України, згідно із яким якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлені штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Підсумовуючи наведене вище, зазначимо, що чинне законодавство України де-юре надає можливість захистити права та охоронювані законом інтереси учасників договірних відносин в умовах фінансової нестабільності та різких коливань обмінного курсу української гривні по відношенню до іноземних валют. Проте де-факто реалізація такої можливості вимагає від сторони договору, права якої порушено, ретельного дослідження та системного тлумачення всіх правових норм у їх сукупності, відповідального ставлення до формування доказової бази та юридично обґрунтованого підходу до розрахунку розміру збитків. Втім, у випадку правильного визначення правової природи структурного елементу збитків, що заявляється до стягнення, чіткого, прозорого та обґрунтованого розрахунку їх розміру, доведення належними та допустимими засобами факту їх понесення на момент звернення із вимогою про їх відшкодування стягнення таких збитків із винної сторони вбачається цілком реальною та виправданою перспективою компенсації фінансових втрат в процесі здійснення господарської діяльності.

Авторами данной статьи являются юристы Елена Ситарчук и Анна Красная.