last magazine imagelast magazine image
Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
 
Главная Аналитика правоприменения Дифамаційні спори: остання судова практика

Дифамаційні спори: остання судова практика

15:55 05.10.17
Матеріал аналітичного електронного видання "ЮРИСТ&ЗАКОН" № 37 від 05.10.2017
Аналитика правоприменения

У сучасному інформаційному суспільстві щоденно кожен з нас стикається з величезним потоком новин. Аж ніяк не секрет, що чимала кількість інформації насправді не відповідає дійсності, навіть більше - буває неприємною та образливою. Відтак останнім часом все більш поширеними стали так звані дифамаційні спори за позовами як фізичних, так і юридичних осіб про захист честі, гідності та ділової репутації. Однак наскільки ефективними є такі звернення та чи можуть позивачі розраховувати на те, що їхні порушені права будуть належним чином захищені? Розглянемо останню судову практику щодо дифамаційних спорів.

Тягар доказування

Із Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ще у 2014 році було виключено ч. 3 ст. 277, яка визначала презумпцію добропорядності: обов'язок відповідача довести, що поширена ним інформація є достовірною. Однак це не означає, що можна поширювати недостовірну інформацію і доводити зворотного не доведеться.

Відповідну правову позицію висловив ВССУ у своїй ухвалі від 06 липня 2016 року у справі № 758/8751/15-ц. Так, суд указав, що відповідач не довів достовірність поширеної інформації, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що інформація є недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його честі та гідності.

При цьому ВССУ зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин ч. 3 ст. 277 ЦК Українибуло виключено, разом з тим принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 КПК України, передбачає невинуватість особи до тих пір, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Керуючись вищевикладеними нормами, ВССУ визнав недостовірною інформацію, поширену в програмі "ТСН. Тиждень" в ефірі телеканалу "1+1" головою Одеської ОДА у відповіді на запитання ведучої програми: "Ви заявили, що не дозволите ОСОБА_6 контрабанду в Одесі. Ви маєте докази? Маєте факти про те, що ОСОБА_6 на Одещині займається контрабандою? Ви готові це довести в суді?", що міститься у фрагментах його інтерв'ю: "... я имею очень много доказательств", "А он уже мне присылал и угрозы и он прекрасно знает, когда он работал в Грузии, это был единственный случай, когда какое-нибудь правительство заставило заплатить его налоги".

Розглядаючи справу № 380/1571/15-ц за позовом до газети "Тетіїв сьогодні", ВССУ визначив, що відповідач, яким поширено недостовірну інформацію у статті, не довів, що позивач задіяв до охорони рейдерів деяких жителів Тетієва, які раніше були помічені в охороні підприємств позивача, а тому така інформація є недостовірною.

ВГСУ розглядав справу № 910/7977/16 за позовом ПАТ "Турбоатом" до ДФІ України. Позивач просив визнати недостовірною інформацію, яку на відкритому засіданні Кабінету Міністрів України поширила керівник ДФІ України, а саме: "ПАТ "Турбоатом" перешкоджає у проведенні комплексної перевірки підприємства". Позовні вимоги мотивовано тим, що поширена інформація дискредитує та завдає шкоди товариству як розробнику і виробнику унікального турбінного обладнання, включеному до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки України.

Наталія Матвійчук

У своїй ухвалі від 18 січня 2017 року ВГСУ дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що ПАТ "Турбоатом" перешкоджає проведенню комплексної перевірки підприємства, а тому висвітлена відповідачем інформація не відповідає дійсності. При цьому ВГСУ зазначає, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

У справі № 6-24445ск15 суди визнали такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, поширену в ефірі програми "ТСН" та в сюжеті, розміщеному на інформаційному ресурсі tsn.ua, про те, що позивач відрізав пальці бізнес-конкурентам, є членом злочинного угрупування тощо. Розглядаючи цю справу, ВССУ зазначив: "... інформація, поширена відповідачами відносно позивача, є недостовірною, оскільки її було подано суспільству як перелік конкретних фактів, що відбулися, які негативно характеризують позивача в очах суспільства, і відповідач не надав доказів про те, що така інформація відповідає дійсності, як передбачено ст. ст. 10, 60 ЦПК України".

У своїй ухвалі від 19 травня 2016 року у справі № 658/4025/14-ц ВССУ дійшов аналогічного висновку: "Оскільки відповідачі не довели, що поширена ними інформація (твердження) відповідає дійсності, є оціночними судженнями, що є їхнім процесуальним обов'язком (ст. ст. 10; 60 ЦПК України), суд обґрунтовано задовольнив позов. Такі висновки суду відповідають прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Таким чином, як показує судова практика, виключення з ЦК України презумпції добропорядності щодо спростування недостовірної інформації не звільнило поширювачів такої інформації від обов'язку доказування. Позиція судів ґрунтується на загальних принципах щодо доказування та змагальності сторін, а саме: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто не лише позивач повинен доводити свої вимоги, а й відповідач зобов'язаний надати належні докази на підтвердження своїх заперечень.

Належні відповідачі у справі

За загальним правилом відповідачами у справі про захист честі та гідності є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Однак на практиці не завжди легко визначити, до кого саме пред'являти позов, особливо в разі поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет.

Розміщення недостовірної інформації в мережі Інтернет

ВССУ розглядав справу № 6-18910ск15, у якій позивач просив суд зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію відносно нього, яка викладена на сайті інтернет-видання. У своїй ухвалі від 23 березня 2016 року ВССУ зазначив: "Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації".

Варто зазначити, що така позиція суду цілковито відповідає п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова № 1).

Відповідач - службова/посадова особа

ВССУ не погодився із висновком суду першої інстанції та у своїй ухвалі від 15 лютого 2017 року у справі № 750/2052/16-ц дійшов такого висновку: "Справи про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим, незалежно від суб'єктного складу, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якій вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов'язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК України.

У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона".

Поширення інформації в ЗМІ

ВССУ у своїй ухвалі від 27 квітня 2017 року у справі про визнання недостовірною інформації, опублікованої у статті в газеті "Овруцький голос", вказав, що позивач мав звернутися з цим позовом саме до редакції газети "Овруцький голос", оскільки належними відповідачами у справах про спростування інформації є автор та редакція ЗМІ. Якщо редакція не є юридичною особою чи її структурним підрозділом, то належним відповідачем є засновник ЗМІ. Так, ВССУ зазначає, що редакція газети "Овруцький голос" не має статусу юридичної особи та не є її структурним підрозділом, а засновником, видавцем і головним редактором газети є відповідач, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, саме позивач повинен визначити належного відповідача та зазначити його в позовній заяві. Законодавцем покладено на суд обов'язок вирішити питання про склад осіб, які беруть участь у справі, зокрема перевірити сторони на їх процесуальну належність. У разі якщо рішення суду буде винесено щодо неналежного відповідача, то позивач у такій справі не отримає очікуваного правового результату. Тому позивач насамперед заінтересований у точному визначенні відповідача з метою забезпечення реальної можливості виконання рішення у справі.

Особа поширила недостовірну інформацію анонімно. Чи вдасться захистити свою честь, гідність і ділову репутацію?

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. При цьому заявнику необхідно надати суду належні та допустимі докази того, що ним вжито всіх можливих заходів щодо з'ясування відповідача. У цьому випадку тягар доказування недостовірності інформації покладається на заявника.

Так, у своєму рішенні від 07 липня 2017 року у справі № 686/10057/17 Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вказує, що в разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов'язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливе лише в тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.

Так, судом встановлено, що на веб-сайтах невідомим автором розміщено інформацію стосовно заявника. При цьому сайт https://sites.google.com не належить до адреси українського сегмента мережі Інтернет - .UA і .УКР. З огляду на те, що власник веб-сайта https://sites.google.com невідомий, встановити фактично його власника неможливо, встановити особу автора статті також неможливо в зв'язку з тим, що стаття була розміщена шляхом створення невідомими особами персональної сторінки на ім'я сторонньої особи, у якій розміщено вказану інформацію. Тому єдиним законним способом відновити порушені права є встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування.

Так, розміщена інформація стосовно позивача не відповідає дійсності, оскільки ця інформація не підкріплена жодними доказами чи конкретними фактичними даними. Відомості про осіб, з якими нібито відбувались знайомства та спілкування, про які йдеться в розміщеній інформації, відсутні. Вказана інформація знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, дискредитує етичну поведінку заявника під час виконання трудових обов'язків, викладена у непристойній, образливій, нецензурній формі, що носить зневажливий характер, не відповідає дійсності та викладена неправдиво, тобто містить відомості про події, яких не існувало взагалі.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту недостовірності інформації, поширеної невідомою особою в мережі Інтернет на зазначених вище сайтах.

Отже, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома та неможливо встановити ні таку особу, ні власника ресурсу, на якому поширено інформацію, заявник має право звернутись до суду в порядку окремого провадження. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається в такому разі на заявника.

Спірний момент: фактичне твердження чи оціночне судження

Вирішуючи питання про визнання інформації недостовірною, суди повинні визначитися з характером такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Постанова № 1 визначає критерії розмежування фактичних тверджень і суб'єктивних думок: останні не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Так, ВССУ своєю ухвалою від 06 вересня 2017 року у справі № 161/10978/15-ц відхилив касаційну скаргу та погодився із висновками судів попередніх інстанцій, а саме: "поширена відповідачем інформація на інформаційному ресурсі ТОВ "Під прицілом", зареєстрованому під доменом "р-р.сom.ua", є оціночними судженнями. Зазначена інформація не є такою, що носить стверджувальний характер, за своїм змістом має суспільне значення, носить характер оціночних суджень на основі отриманої інформації з різних джерел і є не чим іншим, як суб'єктивною думкою автора статті".

Аналогічну позицію ВССУ зазначено в ухвалі від 31 травня 2017 року у справі № 757/17511/15-ц. Суд відхилив касаційну скаргу та погодився із висновком суду попередніх інстанцій про відмову в позові, виходячи з того, що висловлювання відповідачів є критикою та оціночним судженням, оскільки є лише вираженням їх особистих поглядів про процеси, пов'язаних зі схемами позивача, і ніяким чином не ствердженням про конкретні дії в цьому позивача.

У жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання поширеної інформації недостовірною, захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на те, що відповідач у залі апеляційного суду Тернопільської області під час судового розгляду цивільної справи в присутності складу суду та свідків поширив про нього недостовірну інформацію, зокрема сказав: "... людина зарізав свою матір і посадив батька на 15 років ...", що не відповідає дійсності.

В ухвалі від 06 вересня 2017 року у цій справі № 607/16749/15-ц ВССУ дійшов такого висновку: "Доводи касаційної скарги про те, що спірне висловлювання відповідача на адресу позивача було оціночним судженням, є безпідставними, оскільки висловлювання містить конкретне звинувачення в тому, що позивач винний у смерті матері, та в тому, що його батько був позбавлений волі строком на 15 років за кримінальне правопорушення. Отже, висловлювання відповідача містить обвинувачення іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, що можна перевірити на істинність і спростувати, тому воно не є оціночним судженням, а є саме недостовірною інформацією, що порочить честь і гідність цієї особи".

Цікава справа розглядалась ВССУ за позовом слідчого прокуратури області. Суд вказав, що у подібних справах суди повинні з'ясувати, чи мали місце фактичні твердження чи оціночні судження відповідача, оскільки існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання доведенню не підлягає.

Законодавством (ст. 30 Закону України "Про інформацію") визначено, що оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

При цьому спірна інформація стосувалась позивача як публічної особи та його професійної діяльності на посаді слідчого прокуратури області. Публічна особа повинна бути готова до прискіпливого висвітлення її слів і вчинків, оскільки межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою. Як наслідок, 15 березня 2017 року ВССУ відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що дії та твердження відповідача мали характер оціночних суджень і вчинялись стосовно публічної особи.

Розглядаючи уже згадувану вище справу № 380/1571/15-ц за позовом до газети "Тетіїв сьогодні", у своєму рішенні від 03 серпня 2016 року ВССУ дійшов такого висновку:

"Разом з тим у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Українська Прес-Група проти України" зазначено:

"41. У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

42. Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя".

Тобто факти можна підтвердити, а підтвердження оціночних суджень є нездійсненим".

Отже, як вбачається із аналізу судової практики, позивачів чекає відмова у задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації, якщо поширена інформація є оціночним судженням, навіть якщо позивач вважає, що така інформація є недостовірною. Суди ж обґрунтовують відмову тим, що оціночні судження, на відміну від фактів, неможливо перевірити на предмет достовірності, оскільки вони не мають будь-якого фактичного підґрунтя.

Підготовка доказової бази

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Водночас у п. 4 Постанови № 1 роз'яснюється, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, окрему увагу слід приділити підготовці належних і допустимих доказів у подібних справах.

Так, ТОВ "Ізобуд" у своєму позові вказує, що недостовірна інформація транслювалася в ефірі радіостанції "Перець ФМ". ВГСУ у своїй постанові у справі № 12/190 зазначає, що всі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію в повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

У травні 2016 року позивач звернувся в суд з позовом до ТОВ "АІСС ГРУП" про визнання розміщеної на сайтах www.wichlacz.com.ua, www.aiss.com.ua, petlax.com та zp.prom.ua інформації щодо СТ "Торговий дім "Ідмар Україна" недостовірною та її спростування. ВГСУ у своїй ухвалі від 26 липня 2017 року у цій справі № 908/1255/16 вказує, що дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Суд також зазначає, що, звернувшись із позовом до суду з вищевказаними вимогами, позивач мав довести факт її поширення саме відповідачем. Проте належні та допустимі докази факту поширення недостовірної інформації саме відповідачем і факту належності йому сайтів, на яких таке поширення відбулось, у матеріалах справи відсутні, а тому покладення на відповідача відповідальності за такі дії є безпідставним.

У своїй ухвалі від 21 серпня 2017 року у справі № 216/413/16-ц ВССУ зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що поширена відповідачами інформація під час допиту їх як свідків під час розгляду іншої справи є оціночними судженнями, оскільки негативно характеризує особисті та ділові якості позивача й не містить жодних фактичних даних. Тому така інформація не може бути предметом судового захисту на підставі ст. 277 ЦК України. Разом з тим не можуть бути оцінені судом при розгляді справи пояснення відповідачів, які надані ними як свідками при розгляді іншої справи, оскільки їх показання вже оцінені судом і рішення суду вже набрало законної сили. Відтак, ВССУ відмовив у задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, подання позивачем належних і допустимих доказів у справі з метою обґрунтування своїх вимог надає йому значно більше шансів на отримання бажаного результату та спростування відповідачем поширеної недостовірної інформації.

Реалізація конституційного права на звернення або поширення недостовірної інформації?

На практиці трапляються випадки, коли особа направляє звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів з метою отримання обґрунтованої відповіді, та при цьому розміщує в такому зверненні неправдиву інформацію.

Так, наприклад, 23 січня 2017 року ВССУ розглядав справу № 714/246/16-ц за позовом директора районного ліцею. Позивач стверджував, що частина працівників ліцею постійно виражають незадоволення його методами управлінської діяльності, направляють численні колективні звернення до РДА з приводу його некомпетентності та неможливості заняття відповідної посади. У своїх зверненнях працівники ліцею безпідставно звинувачують його у вчиненні ряду дій, що взагалі не входять до кола його посадових обов'язків, зокрема, у поширенні матеріалів порнографічного характеру серед учнів за кошти. Позивач стверджував, що жодних подібних дій ніколи не вчиняв, а тому такі звинувачення з боку вчителів ліцею принижують його честь, гідність, ділову репутацію. Однак ВССУ дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки направлення відповідачами як членами педагогічними колективу ліцею колективного звернення до РДА є реалізацією ними свого конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а не поширенням недостовірної інформації.

Аналогічну позицію ВССУ висловив в ухвалі від 29 травня 2017 року у справі № 758/1530/16-ц. ВССУ встановив, що відповідачка звернулася до НАБУ зі скаргою на корупцію в поліклініці та бездіяльність МОЗ та ДОЗ, яка розміщена на сайті НАБУ, такого змісту: "В Подольском районе уже много лет функционирует отработанный конвейер по выкачиванию "благотворительных взносов" с населения. Взносы собираются не в кассу, а в карман любого сотрудника поликлиники. Лицами, организовавшими этот конвейер, считаю ОСОБА_7, замов главврача ОСОБА_8 и ОСОБА_9, заведующую лабораторией ОСОБА_10".

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що звернення відповідача до НАБУ не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію позивача, оскільки відповідачем реалізовано конституційне право на звернення, перевірку викладених фактів та отримання відповіді.

Виходячи із вищевикладеного, можна зробити висновок, що дифамаційні спори в Україні стають доволі популярними. Проте варто пам'ятати, що звертатись до суду потрібно із достатніми на це підставами та належним обґрунтуванням своїх позовних вимог, оскільки недостатньо лише того, що позивач вважає поширену інформацію недостовірною. Внаслідок поширення інформації повинні бути порушені особисті немайнові права позивача. Задоволення позову можливе у випадку, якщо така інформація є фактичним твердженням, тобто її можливо перевірити на відповідність реальним фактам. Як бачимо, спори про захист честі, гідності та ділової репутації мають чимало особливостей. Отже, з метою уникнення даремної трати часу та коштів необхідно: визначити належного відповідача; встановити, що недостовірна інформація є фактичним твердженням; зібрати відповідну доказову базу; і тільки тоді вирушати до суду за захистом своїх порушених прав. Будучи підготовленим заздалегідь, позивач однозначно має більше шансів на отримання судового рішення на свою користь.

Наталія Матвійчук ,

помічник юриста

GOLAW

Все решения судов можно легко найти в Системе анализа судебных решений VERDICTUM, созданной для аналитической работы с многомиллионным массивом судебных решений. Если вы еще не пользуетесь системой, закажите тестовый доступ или приобретите VERDICTUM.

Если Вы где-либо заметили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции
Комментариев (1) Оставьте Ваш комментарий
Поля, отмеченные * - обязательные для заполнения.
Осталось 500 символов
Введите число, изображенное
на картинке: *
 
Дубницкий И.П. 08.10.17 | 13:26
ВССУ рішення по газеті "Овруцький голос" прийняв неправильне. Адже газета надрукувала лише відповідь народного депутата на свій письмовий запит.
ВССУ у своїй ухвалі від 27 квітня 2017 року у справі про визнання недостовірною інформації, опублікованої у статті в газеті "Овруцький голос", вказав, що позивач мав звернутися з цим позовом саме до редакції газети "Овруцький голос", оскільки належними відповідачами у справах про спростування інформації єавтор та редакція ЗМІ. Якщо редакція не є юридич
Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге?

Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге Украины?

  1. Возможность максимально ярко представить уникальность своей компании или себя;
  2. Собственную веб-страницу без дополнительных затрат на хостинг;
  3. Шанс заявить о себе или расширить свое присутствие в Интернет-пространстве;
  4. Возможность лаконично, четко и без лишних слов спозиционировать свои услуги;
  5. Инновационный инструмент коммуникации с Вашими потенциальными клиентами.
КАЛЕНДАРЬ ЮРИСТА
Опрос