last magazine imagelast magazine image
Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
 
Главная Аналитика правоприменения Неправомірні рішення судів: хто несе відповідальність?

Неправомірні рішення судів: хто несе відповідальність?

15:00 05.10.18
Юрист судової практики INTEGRITES розглянув проблемні аспекти законодавства в частині розподілу судових витрат
Аналитика правоприменения

Здійснюючи правосуддя суди нерідко допускаються помилок. Часто такі помилки викликані та зроблені не в інтересах та не на користь будь-якої з сторін спору, а мають інші причини. Наприклад, пов'язані з неправильним застосуванням судом процесуальних норм; зміною судової практики при вирішенні певної категорії справ касаційним судом тощо. Разом з тим, такі судові помилки не спричиняють матеріальної відповідальності ні судді, ні суду, ні держави. Водночас, ці помилки призводять до прямих майнових втрат для сторін спору.

В даній статті пропонується розглянути питання розподілу судового збору між учасниками судового розгляду за помилки, допущені судом при здійсненні правосуддя, які не призвели до вирішення справи по суті та/або мали наслідком скасування такого судового рішення, в т.ч. по суті спору і направлення справи на новий розгляд.

У статті не заперечується необхідність сплати судового збору та його розмір за подання скарг на будь-які судові рішення стороною, яка відповідно оскаржує такі рішення, однак ставиться під сумнів відповідність принципам верховенства права, законності та справедливості подальше покладання цього сплаченого збору на учасника процесу, якщо єдиною підставою для скасування судового рішення стали порушення, допущені судом.

Наразі судовий збір як необхідний елемент доступу до правосуддя є неактуальним лише для кримінального судочинства, інші - адміністративне, господарське та цивільне судочинство обумовлюють необхідність сплати судового збору задля початку здійснення правосуддя. Питання розподілу сплаченого судового збору вирішується судом при ухваленні судового рішення та, за встановленим законодавством правилом, покладається на сторону, що програла у спорі.

Логіка законодавця зрозуміла - сторона, яка звернулася до суду за захистом свого порушеного права, має отримати від порушника свого права відшкодування понесених витрат у вигляді сплаченого судового збору і навпаки - якщо у задоволенні позовних вимог відмовлено, сплачений позивачем судовий збір йому не повертається, а сплачений відповідачем, відповідно, стягується з позивача. Однак, така логіка виправдана лише в тому випадку, якщо кожен з судів триланкової системи, здійснюючи розгляд/перегляд однієї конкретної справи, належно здійснюватиме визначені законом повноваження. Водночас, у разі коли судом вищої інстанції буде визнано помилковим внутрішнє переконання судді, рішення якого оскаржується, вищезазначена логіка розподілу судових витрат має очевидні вади.

Сергій Римар

Для прикладу наведу дві реальні справи, які слухалися в судах м. Києва.

У першій справі юридична особа звертається до фізичної особи з позовом майнового характеру. Сума судового збору за подання позову склала 10000 грн. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі,суд встановив наявність підстав які, на його думку, обумовлюють повернення заяви. Позивач оскаржив ухвалу про повернення позовної заяви в апеляційному порядку, попередньо сплативши судовий збір 1762 грн. (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Апеляційним судом скарга задовольняється, ухвала місцевого суду скасовується, матеріали позову направляються у місцевий суд для вирішення питання про відкриття провадження. Місцевий суд, повторно розглядаючи матеріали, приходить до висновку, що позов подано з порушенням правил територіальної юрисдикції та виносить ухвалу про передачу справи до іншого суду. Позивач оскаржує ухвалу про передачу справи,знову сплативши судовий збір 1762 грн. Апеляційним судом скасовується ухвала місцевого суду. Врешті, місцевий суд відкриває провадження, надсилає ухвалу про відкриття разом з позовною заявою відповідачу. Відповідач у своєму відзиві визнає позов у повному обсязі, зважаючи на що суд ухвалює рішення про задоволення позову повністю. Разом з тим, незважаючи на визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, покладає на нього сплачений позивачем судовий збір за подання позову в повному обсязі, а не 50%, як це передбачено процесуальним законодавством.

Таким чином, з позивача загалом було стягнуто 13 524 грн. судового збору, сплаченого позивачем за весь час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому з них 3524 грн. (1762 х 2), сплачені позивачем за усунення порушень, самостійно допущених місцевим судом, адже відповідач до цих порушень не мав жодного відношення, та 5000 грн. коштів судового збору, які мали б бути відшкодовані позивачу з державного бюджету.

Відповідач, отримавши вказане рішення, оскаржує його в апеляційному порядку у частині протиправно стягнутого з нього судового збору в розмірі 5000 грн. Судовий збір за подання скарги не сплачує, оскільки рішення у частині позовних вимог не оскаржується. Апеляційний суд залишає скаргу без руху, мотивуючи це необхідністю сплати судового збору, крім того, з огляду на відсутність законодавчого врегулювання таких випадків, визначає збір, виходячи з суми, сплаченого судового збору за подання позову. Отже, для того щоб досягти справедливого рішення у частині розміру стягнутого судового збору, відповідачу необхідно сплатити 15000 грн. за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду за скаргою вочевидь є прогнозованим - скасування рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат та прийняття нового про стягнення з відповідача судового збору в розмірі 50 % та повернення іншої частини сплаченого позивачем збору з державного бюджету. При цьому сплачений апелянтом судовий збір за подання скарги (15000 грн.) буде стягнутий з позивача, адже скарга відповідача задоволена.

З наведеного прикладу вбачається що державний бюджет при вирішенні цієї конкретної справи та після повернення 50% сплаченого позивачем судового збору поповнився на 23524 грн. (5000 + 3524 + 15000). При цьому, левова частка з вищезазначеної суми, а саме 18524 грн. (15000 + 3524), була сплачена учасниками спору не внаслідок їх протиправних дій/бездіяльності, а внаслідок помилок допущених місцевим судом, а також неналежного законодавчого регулювання окремих питань сплати судового збору за подання скарг на судові рішення у частині розподілу судових витрат. В свою чергу, як позивач так і відповідач внаслідок помилок суду понесли прямі матеріальні втрати у вигляді додатково сплаченого, а в подальшому стягнутого з них судового збору. Так, при належному розгляді та вирішенні справи місцевим судом, судові витрати відповідача склали б всього 5000грн., натомість з нього стягнуто 8524грн. Позивач звертаючись до суду, вочевидь теж не міг навіть передбачати що після вирішення справи на його користь з нього буде стягнуто 15 000грн.

Іншим прикладом майнової відповідальності сторін за судові помилки є направлення справ на повторний розгляд касаційним судом. Зокрема, рішення суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено. Водночас, суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу відповідача та направляє справу на новий розгляд. Підстави, за яких були скасовані судові рішення, заявлялися відповідачем як в першій так і в апеляційній інстанції, проте не були ними розглянуті. Під час нового розгляду справи підстави, на які звернув увагу Верховний Суд, були розглянуті, однак позов все рівно задоволено. Внаслідок задоволення позову, витрати відповідача на подання апеляційної та касаційної скарг йому, відповідно, судом не відшкодовано. Таким чином, знову ж внаслідок помилок суду, прямих збитків зазнав учасник процесу. При цьому, якби суд першої інстанції першопочатково належним чином розглянув справу, відповідач можливо б і не оскаржував це рішення.

Вищенаведені або подібні приклади фактичної матеріальної відповідальності сторін спору за помилкові дії/рішення суду відомі всім практикуючим у судовій практиці юристам та адвокатам. Також відомо, що суддя може бути притягнутий до майнової відповідальності за шкоду, завдану судовим рішенням, лише у випадку, якщо таке судове рішення було завідомо неправосудне. Натомість, можливість недбалості та/або добросовісної помилки судді сприймається нами як один з ризиків, що може мати вплив на роботу над справою та, відповідно, буде мати наслідком додаткові витрати для клієнта.

Разом з тим, теоретичні засади для відшкодування шкоди, завданої неправомірними рішеннями судів внаслідок недбалості/добросовісної помилки, в законодавстві України наявні.

Так, відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, таке відшкодування шкоди мало б здійснюватися державою. Такий підхід є абсолютно виправданим, оскільки судові рішення ухвалюються іменем України, а судова влада є невід'ємною складовою державної влади.

Однак, бажаючих відшкодувати шкоду в такий спосіб є небагато і це пояснюється низкою причин. Зокрема, для відшкодування необхідно подати новий позов, що зумовлює додаткові витрати для сторони, в т.ч по сплаті судового збору. Крім того, у спорі проти держави сторони вочевидь будуть мати рівний процесуальний статус тільки на етапі розгляду справи ЄСПЛ, однак, щоб потрапити до цього суду потрібно пройти усі етапи судової системи в Україні, що знову ж таки відповідно збільшує витрати та строк розгляду справи.

Вирішити проблему, на наш погляд, можна було б шляхом внесення змін до Закону «Про судовий збір» та процесуальних кодексів, передбачивши повернення стороні судового збору, сплаченого за оскарження судового рішення, ухваленого внаслідок недбальства/добросовісної помилки суду. Рішення про повернення судового збору мав би ухвалювати суд вищої інстанції, яким в передбаченому процесуальному порядку скасовується таке оскаржуване рішення.

Сергій Римар,

старший юрист судової практики INTEGRITES

Все решения судов вы можете легко найти в Системе анализа судебных решений VERDICTUM, созданной для аналитической работы с многомиллионным массивом судебных решений. Если вы еще не пользуетесь системой, то рекомендуем заказать тестовый доступ или приобрести VERDICTUM.

Если Вы где-либо заметили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции
Комментариев (1) Оставьте Ваш комментарий
Поля, отмеченные * - обязательные для заполнения.
Осталось 500 символов
Введите число, изображенное
на картинке: *
 
гость 10.10.18 | 11:55
мда, судиться нынче тоже дорого
Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге?

Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге Украины?

  1. Возможность максимально ярко представить уникальность своей компании или себя;
  2. Собственную веб-страницу без дополнительных затрат на хостинг;
  3. Шанс заявить о себе или расширить свое присутствие в Интернет-пространстве;
  4. Возможность лаконично, четко и без лишних слов спозиционировать свои услуги;
  5. Инновационный инструмент коммуникации с Вашими потенциальными клиентами.
КАЛЕНДАРЬ ЮРИСТА
Опрос