last magazine imagelast magazine image
Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
 
Главная Аналитика правоприменения Практика Верховного Суду з питань іпотеки та поручительства: чи можна говорити про єдність?

Практика Верховного Суду з питань іпотеки та поручительства: чи можна говорити про єдність?

11:00 26.04.18
У статті аналізуються неоднозначні рішення касаційної інстанції щодо застосування одних і тих самих норм права
Аналитика правоприменения

Уже більше 5 місяців правники відчувають наслідки судової реформи та з надзвичайним оптимізмом дивляться на новообраний Верховний Суд.

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції України, який забезпечує єдність судової практики в порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Розгляд справ об'єднаною палатою відповідного касаційного суду - це одна з позитивних новел нових процесуальних кодексів, метою якої є забезпечення єдності судової практики.

Нагадаємо, що до складу об'єднаної палати входять по два судді, яких обирають збори суддів, зі складу кожної із судових палат Касаційного цивільного суду та голова Касаційного цивільного суду (ч. 4 ст. 33 ЦПК України).

Тому в цій статті йтиметься саме про єдність судової практики в межах забезпечення виконання зобов'язань.

Водночас ухвалою Верховного Суду від 25.01.2018 р. по справі № 235/3619/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу для визначення дуже важливого та спірного питання: зазначення ціни продажу предмета іпотеки в судовому рішенні.

Так, новообраний Верховний Суд указав, що брак достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильних по суті судових рішень із одних лише формальних міркувань про те, яка ціна предмета іпотеки має зазначатись у резолютивній частині рішення суду: визначатися під час здійснення виконавчого провадження чи в грошовому вираженні, підтверджується тим, що зазначення в рішенні ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає безспірно та кінцево визначеної мети й завдання, оскільки згідно зі ст. ст. 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження можуть заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж про це буде зазначено в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Сергій Педак

При цьому позиції Верховного Суду України, ухвалені протягом 2015 - 2017 рр., щодо цього різняться за своїми правовими висновками, а тому дуже цікавим тут буде результат першої розглянутої справи Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне передати справу № 760/14438/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з наявністю підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права (ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року № 6-1851цс15, оскільки аналіз висновку Верховного Суду України у вказаній постанові дозволяє стверджувати, що він не повною мірою відповідає постановам Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року № 6-1219цс16, від 28 вересня 2016 року № 6-1243цс16, від 12 жовтня 2016 року № 6-504цс16, від 26 жовтня 2016 року № 6-1625цс16, від 2 листопада 2016 року № 6-2457цс16, від 22 березня 2017 року № 6-2967цс16, від 5 квітня 2017 року № 6-3034цс16, від 27 квітня 2017 року № 6-679цс17, від 24 травня 2017 року № 6-1388цс16, від 9 серпня 2017 року № 6-2213цс16, від 13 вересня 2017 року № 6-1446цс17, від 27 вересня 2017 року № 6-2853цс16.

Тому, напевно, припиниться практика визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку, оскільки 21.03.2018 Велика Палата Верховного Суду України по справі № 760/14438/15-ц прийшла до висновку, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюють за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це винятково позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

З урахуванням вимог ст. ст. 328, 335, 392 ЦК України у контексті ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

При цьому дуже змістовними є висновки Великої Палати Верховного Суду України, викладені в постанові від 17.04.2018 р. по справі № 522/407/15-ц, щодо стягнення на предмет іпотеки, отриманої новим власником, у порядку спадкування та підстав для припинення іпотеки.

Так, суд виходив із того, що ст. 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом ч. 1 ст. 1282 ЦК України та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Отже, іпотека у зв'язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Оскільки у зв'язку зі смертю позичальника зобов'язання щодо повернення кредиту входять до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентують ст. ст. 1281 і 1282 ЦК України. Тобто ст. 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовують і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, ч. 4 ст. 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, установлені ч. ч. 2 і 3 цієї статті. Тоді як згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, визначені ст.1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності в суді заявила одна зі сторін.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

Сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.

Щодо інших підстав для забезпечення виконання зобов'язань Велика Палата Верховного Суду України ще не висловлювалась.

Водночас із наявної судової практики вбачається, що Верховний Суд переважно притримується позицій своїх попередників.

Показовою тут є постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 2-1283/11 від 21.03.2018 р.

Суд тут зробив висновок, що ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора та суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не має права.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки, необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд зробив висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців із часу настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, установленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинно бути погашено одноразовим платежем).

Отже, закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлено, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Зазначену правову позицію висловлено в постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року в справі № 6-53цс14, від 14 вересня 2016 року в справі № 6-1451цс16. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права в подібних відносинах під час розгляду справи Верховним Судом не встановлено.

Таким чином, новообраний Верховний Суд не мав на меті інакше застосовувати норми, що регулюють правовідносини поруки та в своїй діяльності все ще керується позицією свого попередника.

Так само Верховний Суд України (постанова по справі № 640/15305/15-ц від 21.03.2018 р.) не відступив від позиції, викладеної в постанові від 13 вересня 2017 року у справі за № 6-1539цс17, прийнятої за старими нормами ЦПК стосовно застосування ст. 559 ЦК України, тобто підстав припинення поруки.

Новообраний суд погодився з позицією про те, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання, якщо немає згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається й такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд, який працює з грудня 2018 р., фактично не змінює правові висновки, викладені своїм попередником, і під час вирішення справ фактично посилається на них.

Сподіваємось, що Велика Палата Верховного Суду України нарешті припинить практику винесення взаємовиключних висновків щодо застосування однієї й тієї самої норми права та додасть конкретики для їх застосування судам нижчих інстанцій.

Сергій Педак,

партнер, адвокат, кандидат юридичних наук,

Юридична компанія «ТИТАН»

Усі рішення судів Ви можете легко знайти в Системі аналізу судових рішень VERDICTUM, створеній для аналітичної роботи з багатомільйонним масивом судових рішень. Якщо Ви ще не користуєтеся системою, то рекомендуємо замовити тестовий доступ або придбати VERDICTUM.

Если Вы где-либо заметили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить о ней редакции
Комментариев (5) Оставьте Ваш комментарий
Поля, отмеченные * - обязательные для заполнения.
Осталось 500 символов
Введите число, изображенное
на картинке: *
 
matrica 27.04.18 | 15:28
Педак Сергей, очень надеемся. Однако чем дальше тем хуже.
Чего только стоит высновок ВС о том, что если в хоз договоре не указан срок оплаты, то значит момент оплаты наступает немедленно согласно нормы ЦК о купле-продажи.
СПД работали всю жизнь и помнили о ч.2. ст.530 ЦК, а тут бац !!!
Senior 27.04.18 | 13:54
Спасибо автору за обзор
Senior 27.04.18 | 13:53
в статье несколько раз некорректно указано название Верховного Суда (вместо ВС указано ВСУ)
Педак Сергей 27.04.18 | 11:10
Спасибо за предоставленный коментарий. Надеемся, что в будущем, решения Верховного Суда будут более последовательными и логичными, и не будут подменять другие структуры государственной власти, в т. ч. законодательные.
matrica 26.04.18 | 15:20
Афигеть высновок ... ВС начал трактовать закон так как ему нра?
"застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки, необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя."
Это каким образом суд пришел к такому выводу? Бред.
Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге?

Что дает регистрация в Национальном юридическом каталоге Украины?

  1. Возможность максимально ярко представить уникальность своей компании или себя;
  2. Собственную веб-страницу без дополнительных затрат на хостинг;
  3. Шанс заявить о себе или расширить свое присутствие в Интернет-пространстве;
  4. Возможность лаконично, четко и без лишних слов спозиционировать свои услуги;
  5. Инновационный инструмент коммуникации с Вашими потенциальными клиентами.
КАЛЕНДАРЬ ЮРИСТА
Опрос